Вшановуючи минуле, будуємо майбутнє.

       «… повернення до потреби пам’яті, до потреби знання свого         минулого, але насамперед – до милосердя, до християнського виміру відчуття людини. Це має бути щоденною пам’яттю – так, як кожна людина має потребу час від часу іти на могилу своїх рідних, згадати їх»
                                                             Оксана Пахльовська

     Голодомор 1932-1933 років - безпрецедентний злочин сталінської тоталітарної системи проти українського народу, який спричинив національну катастрофу.

      Конфіскацію продовольства комуністичний режим застосував як зброю массового знищення населення.
За оцінками дослідників, втрати від голоду становили від 7 до 10 млн. осіб, понад третина          з них - діти.

      Голодомор в Україні спричинив глибокі наслідки. І саме тому ми повинні повною мірою врахувати всі ці наслідки і добитися істини та правди, а також виявити його причини.
       «Машина радянського керівництва» спалила не лише життя мільйонів українських людей, але знищила і ненароджених ними.

     Українські люди, які не знали слова геноцид, стали його жертвами, "власною страшною долею шлють нам пересторогу крізь плин віків".

Люди не спроможні щось змінити в минулому, але в змозі дати йому об'єктивну оцінку, а також винести з того уроки і запобігти поверненню гірких і драматичних сторінок історії. Всебічні, правдиві знання допоможуть уникнути подібних катастроф у майбутньому. Головне - не допустити цього у теперішньому суспільстві. Це стане найбільшим вшануванням пам'яті жертв страшної трагедії.

     Щорічно четверту суботу листопада у країні проголошено Днем пам’яті про жертви цієї трагедії.

Сьогодні, 21 листопада, в Україні втретє відзначають День Гідності та Свободи

    Свято встановлено на честь початку в цей день двох революцій в українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.

     День Гідності та Свободи став своєрідним наступником свята Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22 листопада, але згодом був скасований. Саме 21 листопада 2013 року розпочались перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

    Нехтування законодавчо закріпленими пріоритетами зовнішньої політики України, якою власне і була Угода про асоціацію між Україною та ЄС, викликала обурення українців. Подібний крок став можливий за надмірної концентрації влади в руках президента Віктора Януковича та "сім’ї" – подібне було б немислиме в країні з усталеними демократичними принципами.

     Для українського суспільства стало очевидним, що країна стрімко рухається до цілковитого авторитаризму з його зневагою до засадничих прав людини, тотальною корупцією, свавіллям правоохоронних органів, репресіями та терором. Саме це й змусило українців вийти спочатку на вулиці Києва, а потім й інших міст України.

Забаганка Сталіна визволити Київ до річниці революції коштувала тисячі життів.

В цей день 1943, Київ визволили від фашистів. Наказ визволити Київ саме до цього дня, 6 листопада на 26-у річницю революції, віддав Йосиф Сталін.

Історики стверджують, що якби радянські генерали, не поспішили виконувати його забаганку визволити місто до свята за будь-яку ціну, можна було б врятувати тисячі солдат.

Кривавий Дніпро

За офіційними даними, в боях за Київ і Дніпро загинуло 417 тис. солдат. Проте, існує версія, що насправді кількість жертв понад 1 млн.

"Радянські генерали пожертвували сотнями тисяч життів, створюючи Букринський і Лютежські плацдарми для форсування Дніпра. Але тут не було ніякої військової майстерності. Вони могли обійти Київ, оточити німців. Проте у наступ йшли раптово, аби встигнути до свята", - стверджує історик, професор Володимир Сергійчук.

Водночас доктор історичних наук Віктор Король звертає увагу на майже повну відсутність засобів переправи. Так, станом на 22 вересня 1943 року в розпал переправи на Букиринському плацдармі знаходилось лише 16 понтонів.

"Першими через Дніпро під страшним вогнем переправляли бійців штрафних батальйонів. Солдати плили тримаючись за дерева, колоди, дошки, і тонули тисячами", - пише Король у своїй праці "Битва за Дніпро: героїзм і трагедія".

При цьому з тилу на радянських солдат чекали так звані загородні загони, які відкривали вогонь по своїх, якщо солдати відступали.

Історики зазначають, що нерідко солдати йшли у бій без військового обмундирування і навіть будь-якої зброї. Письменник, очевидець тих подій Анатолій Дімаров згадує, що солдатам у руки видавали по пів цеглинки і наказували йти у бій.

"Густо плавали у воді трупи з виклюваними очима, що почали розкисати, з обличчями, які пінилися, наче намилені, були розбиті снарядами, мінами, зрешечені кулями", - пише ще один очевидець бою за Дніпро письменник Віктор Астафьєв

Прирівняли до навозу

Історик Володимир Сергійчук зазначає, що крім тактичних прорахунків і прив'язування військових дій до круглих дат причиною такої кількості жертв у боях було ставлення до життів солдат.

"Для генералів життя солдатів не було варте нічого. Їх кидали тисячами на кулемети, бо знали, що на їх місця прийдуть нові. То велика трагедія", - вважає Сергійчук.

Історик переповідає слова свого родича учасника бойових дій Павла Кравчука: "Через самовпевненість командира мінометної батареї загинули десятки солдат. Все через те, що командир відмовився змінювати місце розташування батареї, коли німці їх засікли. І коли дорікнули, що ж він наробив, той відповів: "Ничего, этого навоза у нас предостаточно".

6 листопада 1943 року Київ був визволений від гітлерівських окупантів

"Битва за Київ": Кривава Ціна Визволення - 

Визволення Києва: свято чи день пам'яті?